Уік-енд затягнувся. Планування, прибуття друзів з передмість, дві години сну іпоспішний сніданок для того щоб встигнути на рейс до Белфаста.

Люсі, наша надзвичайно вродлива стюардеса в рейсі з Джерсі в Європу, знала, що щось відбувається коли вона почула українські народні пісні і замовлення пива і коньяку о восьмій ранку. Я запитав чи команда літака знала, що вони везуть футбольних болільників. Вона засміялась і відповіла, що ні.

В барі в Белфасті

Господарі нашого готелю виявились також здивованими. Перед обідом готельний бар був переповнений сміхом. Навіть тоді часті вигуки "Україна!" захоплювали маси. Це була атмосфера очікування, наповнена патріотизмом, що проявлялася у веселому бенкетуванні.

З настанням третьої години ми почали марш у Віндзорський парк, який і був метою всього цього заходу. Тріпотіли дюжини прапорів, майже всі обличчя були розфарбовані в жовто-блакитний колір. Половина нашої групи була одягнута у вишиті сорочки, а біля дюжини були повністю одягнуті у шаровари, жупани і чоботи. Били у великий барабан і ріг лунав у насиченому пополудневому повітрі. Місцеві мешканці, зачаровані, виходили зі своїх будинків подивитися спектакль.

Напівдороги ми почули шум позаду нас. Інша частина нашого ансамблю прибувала така ж колоритна, така ж гучна, але вдвічі більша! Ми об'єдналися і промарширували, як одне ціле, останніх декілька сотень метрів до стадіону. Після того як ми зайняли своє місця і побачили гравців, що розігрівалися, то на обличчі декого з них читалося здивування. Вони явно не розуміли, що відбуваїться.

На даху протилежного боку стадіону, масивні прапори України, ФІФА, і Північної Ірландії важливо тріпотіли на вітрі. Погода була сприятливою до гравців, не дуже гарячо, сонячно і без сильного вітру.

Наші боліваників

Було ясно, що українська делегація була застана дещо зненацька. Декілька офіційних представників Української футбольної асоціації, клубу "Динамо" Київ і інших організацій зайняли свої місця на переді сектору, дивлячись на нас із збентеженим виразом на обличчі. Декілька чоловік з нашої групи підійшло до них представилося. Як виявилося згодом - декілька з них володіли українською - так, що це була мабуть напіврозмова із змішаними почуттями.

Залунав оркестр. І як-тільки пролунали перші ноти ми всі піднялися для виконання гімну. Я співав "Ще не вмерла Україна" ,багато разів, але рідко з таким переконанням. Насправді слово співали не ї відповідним словом, щоб це описати. Ми прокричали його! І прокричали голосно! Журналіст-фотограф, що перебував з іншого боку стадіону, пізніше підтвердив, що гімн було чітко чути в радіусі милі. Диригент оркестру повернувся до нас і почав диригувати з наших голосів. Гравці повернули свої голови, щоб побачити звідки надходять всі ці звуки. Все, що вони могли побачити, це було біля 250-ти вболівальників, розвиваючіся стяги і лунаючі голоси, що переконували гравців зробити все, що вони можуть. З фінальною нотою ріг залунав знову, більш шумно, а тоді все стихло. З набагато меншою силою, і тим більше фанфарами, ми всі співали "Боже бережи Королеву". Після чого все і розпочалося.

Швидко пролунав свисток, різкий удар по м'ячу, і перша гра збірної України у кваліфікаційному турнірі кубку світу розпочалася. Перших кілька хвилин були досить нерівні, але декілька речей відразу прояснилися. Стало зрозуміло, що команда Північної Ірландії перебуває не у найкращій формі і виглядає дещо літаргічно. Півзахист української команди був солідний і виглядав досить непогано. Наш захист був міцний, а півзахисники підключалися до атаки і розтягували ірландську оборону досить регулярно. А тепер про ситуацію, яка мала би провести до першого голу для української збірної. М'яч був відіграний до Леоненка при вході у штрафний майданчик. Він повернувся і виконав низький, жорсткий удар, власне в сторону ірландського воротаря, номера два у "Ноттінгем форест", Алана Феттіса. Феттіс проте, зумів зреагувати ногою власне вчасно і м'яч пройшов мимо. В цілому, з точки зору видовищності, це був жахливий перший тайм. Було небагато яскравих проходів і видовище не сягнуло хоча б найменшого ступеня захоплення. Незважаючи на це, ми робили все можливе, щоб співати голосно і підтримувати наших хлопців. Небезпечна ситуація виникла тоді, коли незадовго до свистка, що сповіщаї про кінець першого тайму, воротар "Динамо" Київ Шовковський упіймав м'яч перед лініїю воріт після того як несподівано його випустив. Були й інші моменти з обох сторін, але ці були найкращі.

У перерві матчу я мав змогу розмовляти з паном Віктором, директором "Динамо" Київ. Я поскаржився йому на випадок коли Шовковський випустив м'яч, що примусило мене трохи похвилюватися. Такі небезпечні моменти виникали кілька разів у першому таймі і мало не привели до невдачі. Ми також обговорили невдачі "Динамо" у грі з віденським "Рапідом" в кваліфікаційному турнірі ліги Чемпіонів. Він не міг приховати свої розчарування. Але тут прийшов час другого тайму...

Відпочинок явно пішов на користь команді Північної Ірландії. Вони були легші. Кейт Гілеспі з "Ньюкасл Юнайтед" надихнув півзахист своїї команди на кращу гру. Але незважаючина це Ірландці були не в змозі потурбувати захист української команди. Тим часо напад української команди і надалі завдавав клопоту ірландцям чергуючи глибокі, довгі проходи з м'ячем, короткими швидкими пасами. Ця гра виглядала досить якісно і набагато більш захоплююче ніж перший тайм. І фактично це Гілеспі був тим, хто міг забити перший гол. Швидкий прорив правим флангом і витончений, чудовий удар застав Шовковського у воротах. Як тільки м'яч пройшов над витягнутими руками воротаря і пішов у напрямку воріт української команди, Гілеспі підняв свої руки в очікуванні святкування. Але захисник донецького "Шахтаря" Попов вчасно підстрахував воротаря і спас нашу команду від неминучогогола. Гра здавалося вирівнялася і коли годинник висвітлював 80-ту хвилину наростало відчуття, що гра так і закінчиться нульовою нічиєю.

Ребров..і ГОЛ!!!

Згодом збірна України виборола право на вільний удар на половині поля суперника. Це було зроблено швидко і Ви мусите мені вибачити, але я забув хто грав під яким номером. Наш номер 9 вів м'яч, шукаючи когось кому можна віддати пас. Власне тоді наш номер 3 побіг по лівому краю позаду нього. Йому і було зроблено чудовий пас і використовуючи первагу у швидкості наш намер 3 випередив ірландського захисника і зробив відмінну подачу. Динамівець Ребров в цей час був неприкритий і головою спрямував м'яч у ворота. Феттіс кинувся на удар, але відбити не зміг. Я бачив як м'яч рухався у напрямку кута воріт, але не міг скозати чи м'яч ішов мимо чи ні аж доки я не побачив як він затріпотів у сітці.

Бедлам !!!

Танці, співи, обійми - це тривало наступних десять хвилин. Звуки труб прорізали повітря. Залунав великий барабан. Нарешті навіть стримані українські офіційні особи приїдналися. Неймовірно!

Через декілька хвилин ми були близькі до здобуття другого гола, але Феттіс зумів затиснути м'яч ногами, щоб зупинити подальше св'яткування. Проте, невелика нервовість встановилася коли збірна України почала грати від оборони очікуюючіи на фінальний свисток. Це дуже небезпечно для власних воріт і неприємно для болільників. Французький суддя здавалося давав грати незкінченний додатковий час протягом якого ірландці пішли вперед і створилі декілька небезпечних моментів. Але коли пролунав фінальній свисток св'яткування розпочалося знову. Декілька ірландських болільників підійшло до нас і ми обмінялися поздоровленнями.

Гей, забава аж до раня!

Перед схдом з поля наші гравці підійшли до трибуни і зробили уклін, як це роблять актори після вистави. Це був досить веселий момент. Після цього тренер Йожеф Сабо вийшов перед нами і танцював з очевидною легкістю. Українські офіційні особи обіймали нас викрикуючи "Спасібо" крізь шум. Гриміло все довкола нас. Ми залишалися на місцях, ще протягом десяти хвилин надриваючи наші голоси перед виходом. Після чого ми стали біля входу у роздягалку, очікуючи на наших переможців. Після декількох хвилин очікування з'явився менеджер, який виніс мяч з автографами і подякував нам за вокальну підтримку. Він запросив нас до Києва.

Св'яткування продовжувалося у готелі до сходу сонця. Адміністрація готелю дужуе доброзичливо дозволила нам бути неймовірно шумними. Я думаю вони перетворили цей шум у виручку бару.

Після цього надійшла новина, що матч Вірменія - Португалія закінчився 0:0 і усвідоьлення того,що ми очолюїмо групу. Чи може це бути початком великої справи?

І таким чином на Португалію в листопаді. Погляньте на цю відстань...

Після перший тур...

Далі, до Португалія...

Інформатція від Ярослав Ярмола - Північна Ірландія п. Україна (англіска мова)